Три вікна, не такі вже й маленькі.
Черепиця болгарка, як риби луска.
Хата, де сповила мене ненька
Іздалека мене все гука.
І акація біла у окола, рядом
Їй приносили весну шпаки,
і пеньки у городі від сада-
пам*ть то про гіркі ті роки.
Не поїхать, не стати уклінно.
Знову смерть там чатує. Війна.
Ти пробач мені, хато, далекого сина.
Так, на мене лягає вина…
В серці ти назавжди, і по іншому як же?
А мотузка, що двері відкриє, жива?
Тільки поруч підступна повтора та вража…
Сім, шість, два там калібру слова.
Не журись, Потерпи, моя хато,
Прийде день мир здолає війну.
Я до тебе нестримно крилато
На побачення зразу війну…