Яке в тому горе, що скроні, як сніг?
Що осінь прозора вляглася у ніг.
Дукати дарує мені золоті
І тихо віршує на самоті.
В політ відпускає сім*ю павутин…
Це я в цьому раю нічий і один.
Далеко, далеко на донці душі,
Як білі лелеки сумують вірші.
Зайдуть серед ночі: записуй, встигай!
Поезій рядочки, як спогад про рай…