Пройти у парк повільною ходою.
У тіні місце затишне знайти.
І з парою радіти молодою,
яка наводить дотиків мости.
І пригадати про любов доречну.
І линути до кращих із думок.
І знати, що життя не безкінечне,
та усміхнутись думці про жінок.
А з памяті на мить проступить морок,
та відігнати спогад, мов чужий...
І витягти невидимий осколок
із вічно невидимої душі...