Вирішила згадати теплі проводи мене на дємбєль.Польща-Україна.
Обіцяла своїм супутникам по цій шаленій поїздці що цю історію знатимуть в усіх містах і країнах в яких я подорожуватиму.А подорожі ті будуть нескінченними.
Зранку,як завше проспавши,на ходу пхаючи в себе овсянку,миючи голови й збираючи валізи,однією рукою малювала ліву бров,іншою стягувала напівсонного Вітю з ліжка,бо ми з ним рейвили по набережній майже до ранку.Вже бігла в магаз по чєкушку,бо знала,що дорога має бути довгою та важкою.
Їхали на вокзал,співала Міягі з Ендшпілем вголос,матюкливо балакала з кращим другом в прямій трансляції інста,за шо й отримала наганяя від Влада.Не любе він бачте коли я матерюся)Приїхали до вокзалу,на платний туалет зажали бабок,а на улюблений капучіно із Жабки чомусь ні.Не знаю,за шо я так люблю каву із Жабки.Багато фоткалася,знімала відоси,танцювала біля машини,переливала горілку у пляшку з колою посеред паркінгу.Все в своєму стилі,аби стримати емоції.
А потім обійняла Катю.Накрило обох.
Влад влетів в бордюра на станції,бо дріфтував там як крейзі фрог,погнув диски.
Швидко з усіма попрощалася,сіла в автобус,дочекалася поки поїдуть.Ревіла довго.Написала Славі,що може вже читати прощального листа,бо поїхала.Говорила з братом по відео.
Підсіли два чуваки. «Мала, ти п‘єш?» «Та в мене є»
Скінчилося це нескоро.Півтори літри горіляки з піцою на трьох,пісні голосно на весь автобус,мої крики «Єбаньом товаріщі»,розповіді про міста,що бачили в далекобої по Європі,мої вірші що слухали усі в салоні.Потім знову плакала.Іржала як кінь.Веселили.Спали вальтом на задніх сидіннях.На кожній зупинці,коли після перекуру всідалися по місцях,водії голосно питали «Полтава здєсь?» «Тут»,відповідала я,я була єдиною,що їхала до Полтави.
На одній із станцій Рома попросив Славіка викинути сміття.Той виніс пакета зі словами «нє,ну шо мнє завпадлу».Пакета виніс,а от сміття лишилось .Зате у Любліні на смітнику лишився кочувати пакет із кумовим ДіВіДі з пультом,упаковкою рафаело,та подарунковим набором Джілет)З останнього травили байки й іржали усю дорогу всім автобусом,коли Рома на луцькому суржикові пояснював «бля,то ж було кумове ДіВіДі,ще й з пультом,от комусь із бомжей у Любліні повєзьот,побриться,ще й кіношку подивитись під рафаело.»
Вчили один одного життя,розуміючи.
І знову байки про ДіВіДі.
Один вийшов у Луцьку.
Другий у Рівному.
Але обидва лишились у пам‘яті.Історія про Славу ДіВіДі рознесеться по всьому світові навіть на крилах пташок.Дякую вам хлопці.Такої шаленої поїздки я ще не мала.