Хтось впізнає себе у написаних пошепки віршах.
І захоче вернутись і перечитати рядки.
І подумає: "Він не про себе – про мене все пише".
І здивується: "Наче був поруч усі ці роки..."
І уже пам'ятатиме вірш за рядки і катрени.
Шепотітиме, може, чи подумки скаже моє –
те моє, що ночами написано мною смиренно.
Особисте моє на життя перемножить своє.
І уже не важливо, багато їх буде, чи мало,
тих моїх, особистих, споріднених душ і сердець,
а важливо лиш те, щоб моє – як своє прочитали.
І зі мною носили поезій терновий вінець...