Татку, я не знаю, чи ти мене бачиш, чи чуєш. Чи можеш ти звідти за нами спостерігати? Але можливо це так. Адже в Слові Божому написано, що дух, як і вітер дихає де хоче...
Я навіть не можу відправити тобі туди листа, але у нас є Друг, який може тобі передати не тільки слова, а і навіть мої думки...
З тих пір як ти доручив нас Богу, я ні разу не жаліла, що ти пішов до нашого доброго і люблячого Ісуса. Так. Я не жалію. Але іноді так хочеться твоєї батьківської підтримки, широкого плеча та мудрої поради.
Я знаю, все так, як і повинно було бути, за волею Господа. Але часом я уявляю розмову з тобою наодинці. Так хочеться поплакати у тебе на плечі, запитати, розповісти про наболіле...
Напевно колись я зрозумію, що тільки так було краще для нас. Можливо, через роки, буду здивована наскільки все просто..
Але зараз...
Зараз пригадую...
Колись у цій кімнаті з Богом говорив ти... тепер я відчуваю, що Господь є тут зі мною також, хоча я не чую того Голосу, але я відчуваю Його у своєму серці.
Ти любив Ісуса, і Він узяв тебе до Себе. О, як би я хотіла бути настільки ж близькою до Нього! Але я часто падаю.
Татку, як добре , що ти не бачиш (а може і бачиш?) скільки спокус приходиться нам долати у теперішньому світі.
Колись було по іншому. І навіть коли були гоніння, християни були твердими, адже основою їхньої сили було живе спілкування з Богом та постійне перебування в Його Слові. А зараз, у пересичений інформацією час, все знецінилось...
Як дешево ми зараз продаємо свій час...
Ооо! Допоможи, Боже, важити кожен свій крок.
А ти пам'ятаєш той віршик якого ти мене вчив у дитинстві, і я завжди починала плакати, як тільки його розповідала?
Меня мой папа научил
Молится перед сном
Чтоб Божий Дух на мне почил
И ночью, как и днём.
Чтоб я хорошая была,-
Молюся я Христу,
И чтоб за Господом пошла,
Как только подросту.
Я підросла. І готова іти твоїми слідами. Але часом це так важко...
Ще під час навчання я пройшла часи непорозуміння й самотності. Були часи коли Бог учив мене смирятись, дякуючи Йому за все, що зустрічаю на земному шляху. А також часи, коли моя гордість ставала на заваді Господній роботі. Але Бог мене вчив. І я приймала Його уроки.
Та тільки тепер я зрозуміла тебе, коли Бог казав тобі покинути родратованість і ти відповів "Я не можу сам"
Тепер це й моя боротьба. І я теж не справляюсь. Як ти це подолав?
Нажаль це питання німе...
А пам'ятаєш ту шоколадку у тебе на роботі? То була малесенька плиточка "Корони" - насмачніший в світі шоколад. Можливо ти думав, що я маленька і не розумію, але я пам'ятаю як за останні копійки ти купив її для мене особисто.
А всі мої друзі пам'ятають безплатні цукерки від "дяді Стьопи на білій машині"...
Ти так любив дітей...
І я їх люблю. Можливо, якби ти був із нами я обрала б іншу професію. Але зараз я віддаю любов, яка колись належала лиш тобі, десяткам, а то й сотням маленьких сердечок. Я теж люблю діток...
Мені кажуть, я схожа на тебе... І мені особливо приємно, коли кажуть, що в мене твій характер. Хоча це далеко не так.
Ти завжди був моїм ідеалом після Ісуса.
Татусю, ти навчив мене довіряти Йому. І я довіряю. Та часом сумніви не дають спокою моїй душі.
Знаєш, зараз я найстараша серед молоді нашої церкви і з мене беруть приклад інші, а я ... мені боляче, що я одна. Ні я не самотня, у мене безліч друзів, але... нікому розповісти про найсокровенніше.
Бог чекає моєї повної довіри, а я час від часу стараюся взяти штурвал у свої руки.
Що б ти мені порадив?
Я знаю. Шукаю відраду у Божому Слові...
До зустрічі в небі!
Твоя донечка НаСТуся.