Не вмію дотик шанувать.
Не доторкаюсь. Не встигаю.
Тебе обняти забуваю,
і пам'ять буде серце рвать.
Повір, я дотикам навчусь,
вони не рук – душі робота.
Обіймам ти не будеш проти,
коли я йду, як повернусь.
На небесах колись удвох –
без горя, болю і скорботи –
зіллємось у єдиний дотик,
і не розірве навіть бог...