Над дахом сим i рештою дахiв
Що на світі вище
Вище світла стріх
Всі комини я вижу
Дахи з шинків усіх
Туди я н-ні н-ногою
Та й по що - тепер?
Ось – з нею лиш одною…
Навсе запер ті двері…
Вона - мене не чує
Слухає – не бачить
Тиха - гі не дихає
Біла - як мовчання…
Їсти не попросить...
В вітру на копійку
Краще буде слухать
Віхоли сопілку
Вітре сніжний дуХше
Давній друже мій
Подаруй лиш подих
Свій - дружині молодій
Подаруй їй сукню
Біліщу як ти
Наноси до неї в постіль
Всніжнені квітки
Дарував-с м’ми ледве горе
Льодовисті хмари
Подаруй й’ї – зорі ясні
Перл намисто парне
І вбрання їй дай сліпуче
Біле як т-той сніг твій
Стану-тану я жагуче
Оббіч її ніг...
Спів-вай мед-дом-м з-зав-вірюх-хо
Комин снігом засніж-жи
Най спит подруга с-солодка
В криж-жані свой’ї трун-ні
О, аби вона не встала
Всі-всі шелести вгамую...
Най вони не налякают
Милу в тому сні й'ї
1983
НА ЧЕРДАКЕ
Что' на свете выше
Светлых чердаков?
Вижу трубы, крыши
Дальних кабаков.
Путь туда заказан,
И на что - теперь?
Вот - я с ней лишь связан...
Вот - закрыта дверь...
А она не слышит -
Слышит - не глядит,
Тихая - не дышит,
Белая - молчит...
Уж не просит кушать...
Ветер свищет в щель.
Как мне любо слушать
Вьюжную свирель!
Ветер, снежный север,
Давний друг ты мне!
Подари ты веер
Молодой жене!
Подари ей платье
Белое, как ты!
Нанеси в кровать ей
Снежные цветы!
Ты дарил мне горе,
Тучи, да снега...
Подари ей зори,
Бусы, жемчуга!
Чтоб была нарядна
И, как снег, бела!
Чтоб глядел я жадно
Из того угла!..
Слаще пой ты, вьюга,
В снежную трубу,
Чтоб спала подруга
В ледяном гробу!
Чтоб она не встала,
Не скрипи, доска...
Чтоб не испугала
Милого дружка!
Декабрь 1906