Друга частина диптиху "Гойда - гойда"
Тік-так, тік-так,
Не загоїться ніяк
Рана. Сон, безсоння, ніч,
Череда безликих лиць,
Темно й страшно там навкруг,
Небо світиться від смуг,
Білі спалахи довкола,
Дім горить, чи може школа.
Сон — не сон, безсонна ніч
І оскал чужих облич.
Мамо! Мамочко-о, я тут,
Сон вчепився, наче спрут,
Порятуй, мені так лячно,
Пам'ятаєш день, що мрячно
Розстелився над дахами,
Він тримав усе руками,
Він брудний, липкі долоні,
Сипав дощ, дрібний, холодний…
Потримай мене за руки,
Там в кутку, немов гадюки,
Тіні бігають… Боюся!
Я тихенько помолюся.
Як ти думаєш, де котик?
В нього хвостик був, як ґнотик.
Я його віддала, знаєш?
Ти мене за це не лаєш?
Взяв його тоді солдат,
В нього був ще автомат.
Він узяв його до рук,
Потім був страшенний звук.
Мамо, спиш, де ті солдати,
Що ходили біля хати,
Десь поїхали, чи там,
Під дощами, сам-на-сам?
Я новому рада дому,
Тут не чути страшні громи.
А ти любиш Україну?
Ми cплатили страшну ціну
За той спокій, що тепер,
За солдата, що помер.
Ти мовчиш, а я не хочу,
Мені в грудях так лоскоче,
Я поплачу, просто так,
Десь у небі знов літак,
Він везе кудись людей…
Змії лізуть до грудей,
Обійми, я ж не самотня,
Чи дорога є зворотня,
Ми поїдем в Старобільськ,
Він стоятиме без військ?
Все пройде, я засинаю,
Миру хочу я для краю,
Кольорові скрізь палітри,
Руки я підставлю вітру.