Мій милий... Мій хороший... Треба йти...
Тебе чекають... І мене чекають...
Як добре, що про нас ніхто не знає.
Хай буде так – від нас нема біди.
Мій милий... Мій хороший... Нам вже час...
І хочеться, переборовши муку,
сказати: "Годі... Забираю руку
од вуст твоїх і йду...". І так – щораз...
Мій милий... Мій хороший... Я й сама
твої цілую руки безупинно,
краду кохання ще одну хвилину
і врешті йду, бо виходу нема...
Мій милий... Мій хороший... Ніжний ти...
Напевне, завжди в тім жіноча доля,
щоб першою, зібравши сили й волю,
казати, щастя ради: "Треба йти...".