На найгарнішій всесвіту планеті,
Живе у мирі й праці наш народ,
У домі, що Вкраїною зоветься,
Де народилось слово «патріот».
Народ наш добрий, щедрий, не спесивий,
Не скаржиться сусідам на життя,
Не має долі, але має мрію,
І віру у щасливе майбуття.
Там в затишному закутку Вкраїни,
В Софіївщини степових ланах
Сховалося село твоє єдине
На Кам’янки зелених берегах.
Де ти ти траві босоніж бігав змалку,
І соловейка слухав в літню ніч,
Там вперше чув про мавку і русалку,
Про козаків і Запорізьку Січ.
Там «Заповіт» Шевченка вчив у школі,
Підручники з історії гортав,
Переказів, легенд читав доволі,
І потихеньку так собі зростав.
Там тиха материнська колискова
Плела щасливу доленьку мені,
А батькове серйозне щире слово
В душі криниці сяяло на дні.
Учись, дитино. Маємо надію,
Що ти і загартуєшся, й злетиш,
Що ти, своєї не злякавшись мрії,
Колись усе омріяне здійсниш.
Нам так заповідали мама й тато,
Тож , щоб були щасливі я і ти,
На варті мрій ми будемо стояти:
Нам треба кожну мрію зберегти.
Я мрію про лелек у небі синім,
І щоб після зими – завжди весна.
Про теплий дім для кожної дитини,
Щоб в світі припинилася війна.
Про сміх дитячій на усіх подвір’ях,
Щоб вчитель учню кращим другом став.
Щоб між людьми зникало недовір’я,
Сусід сусіду щиро помагав.
Я хочу працювати в Україні,
А не шукати щастя по світах.
Я мрію просто вірити людині
І бачити добро в людських очах.
Тоді й народ наш заживе багато,
І щедрі будуть золоті поля,
І звеселиться Україна-мати,
І стане щастям сповнена Земля!