Роси впали у долину
Срібні крапельки води
Запитала я калину
Як потрапила сюди.
Запросив козак дівчину
Жити у його саду
Не довіз у полі, кинув
Думав скоро пропаду.
Я за землю ухопилась
І до неї приросла
А коли води напилась
То одразу розцвіла.
Навесні духмяно білу
Мене вітер пригорнув
І тоді красу і силу
І кохання повернув.
Вітерець мене розчеше
І пригорне молоду
А нелюбий тільки бреше
Це кохання на біду.
Ще мої духмяні квіти
І коріння у воді
Не загину, буду жити
Бо ще роки молоді