Надто приязно, надто ніжно
І занадто тонка межа...
Надто грішні осипались вишні,
Щоби цим двом не заважать.
Надто спрагло і надто тепло,
І занадто довго разом.
Надто давні руйнуються греблі –
Всю їх стриманість зносить притьмом...
Надто жадібно, надто чуйно
І замало для них часу.
Надто це почуття отруйне,
Щоби пити з пальців росу.
Надто попелу, надто крові
І занадто вже добрий Бог.
Надто сліз, щоб прохати знову...
Щоб назавжди лишитись вдвох.
17.05.18