Інша вулиця Києва. Входить Поет, за ним — група
Тіней-фанатиків.
Тінь перша
Ти не боїшся смерті? Так помри!
Це ж ясно й просто: доведи на ділі!
Ми боїмось тебе.
Тінь друга
Так, вмри! Умри!
Нам доведи, що там нема обриву
В ніщо.
Тінь третя
Не треба стукать в серце, просто — вмри.
Що, ти не чуєш?
Тінь четверта
Ух, умри!
Щоб нас під ложечкою більше не смоктало,
І не тягнуло, й не крутило, й не пекло...
Ох, чорт зна що!
Поет
Ви не соромтесь.
Чи за десятки тисяч верст, чи тут
Чую таких, це все одно: яка різниця —
Вголос чи думкою? яка різниця —
Чи ви, чи ті, що з вами йдуть
Армадою, незримі, що в повітрі?
Тінь перша
Все показне; вся суть впирається у смерть:
Є далі щось чи ні? Ми боїмося!
Тінь четверта
Ми хочем не боятись,— тож помри!
Щоб ми вже за тобою якось слідом...
Тінь третя
Та що ти заставляєш нас тягнути
Слова із-під пупка. Ну, ти там був?
Ти розповів: там дуже, дуже добре...
Тінь друга
Якщо там дуже добре, то помри...
Тобі ж то легше одчепитись й вмерти!
То єсть же справедливість хоча б там?..
Поет
Вам треба з себе вилити отруту —
Ви говоріть.
Тінь перша
Сказитись можна, все він знає!
Тінь друга
Цього не можна пережити!
Поет
Це все одне. Усе переживете.
Тінь третя
Бач, тобі все одно. То вмри.
Яка різниця — тут чи там тобі?..
Тінь четверта
То йди туди. Може, нам легше буде?
Тінь перша
Ми не такі, як ти. Чого ж ти мучиш?
Поет
Покиньте страх, бо скам’янієте —
З низин ідуть земні базальти.
Тінь четверта
Начистоту давай!
Про це чуття глибинних ковів!
В якому мучимось ми більш за тебе!!!
Де ж справедливість? Кому потрібні ми?
Тобі усі потрібні?
Тінь друга
Будь чоловіком: не кажи нам слів —
Помри.
Тінь третя
Іще один мучитель
На більші муки нам!
Тінь перша
Що ж ти мовчиш?
Тінь друга
Ми не були там...
Тінь перша
Ти бував на тому світі...
Тінь третя
І — чим чорт не жартує,
Коли Бог робить вигляд, що Він спить...
Тінь четверта
Умри!
Тінь перша
Якщо ти бог — повинен розуміти,
Що з тебе хо... Ну, підсвідомо, всі.
Всі хочуть цього!
Тінь друга
Ти не дивись, що ми дурні.
(Хихикає.)
Ти ж знаєш: всі боялися вмирати...
В цьому вся справа.
Хай не всі, але боялись...
Ось все кругом: може, не ми тебе, а це...
Люди й стихії тільки й ждуть, кого б...
...Лиш підсвідомо згоду дай вогням —
іскра піде....
...до того, що її тільки і жде...
Не зразу, десь там через якийсь рік
тебе невидимі зачеплять й поведуть...
Тінь третя
Будь милосердний: хтось значний помре —
То менш значним нібито легше стане...
Все ж в рівновазі...
А ти нам болиш...
Поет
Так, був би класик — та не бере верхів,
Так, до-дієз вже не для нього.
Поет — від Бога,
Не наземний чоловік.
Та всі крізь нього пробираються до Бога.
Тіні
Помри! Помри ж!
Поет
Так, світ прозріє, щоб осліпнути навік.
У вас з-за пазух аж коптить...
Та й з-під штанів... і з-під повік...
Тіні
Помри ж! Просим добром усі — помри!!
Поет
Поетові, що недоступний, то є пошлість —
Померти. Знавцеві — то є сміх.
Вбивство поета — не з цієї опери.
Художність — це не гавкітня у позі.
Тіні
(кружляють у колі)
Помри ж! Помри ж! Помри!
Поет
Що, з’їли?
Не те, не те, не те! Треба ще вглиб.
Там точно вб’ють.
Нема любові. Дуже пахне сируватим.
Геть відпускаю всіх!
Нема атаки, не стрибає звір: що всі? — тліють.
Тільки вогонь у слові з’ївши — посвітліють!
Тінь четверта
...З нього слова —
хочеться рвати і метати!!
Як з ними буть?! Як з ними жить?!
Жить біля нього — неможливо!
Нехай би вмер, щоб не кінчався танок тіней!
Все нам! Все нам!
Поет
Кого ви здумали перемогти — стихії?
А не себе?
...Пора до Львова, учні кличуть.
(Поет піднімається духом, тіні щезають.)
Другая улица Киева. Входит П о э т, за ним – группа
Т е н е й- ф а н а т и к о в.
Т е н ь п е р в а я
Ты не боишься смерти – так умри!
Тебе всё ясно – докажи на деле!
Ты страшен нам.
Т е н ь в т о р а я
Умри! Умри!
Чтоб доказать нам, что там нет обрыва
В ничто.
Т е н ь т р е т ь я
И в сердце не стучи, просто умри.
Ты, что, не слышишь?
Т е н ь ч е т в е р т а я
Ух, умри!
Чтобы под ложечкой нас больше не сосало,
И не тянуло, не крутило, не пекло...
Ох, чёрт-те что!
П о э т
Вы не стесняйтесь.
Я и за десять сотен верст, и здесь
Таких почувствую, мне все равно, без разницы –
Вслух или в мыслях. Это всё одно,
Вы – или те, что оседлали вас,
Незримая армада поднебесных
Т е н ь п е р в а я
Всё фальшь, всё упирается лишь в смерть:
А дальше что? Что дальше? Мы боимся!
Т е н ь ч е т в е р т а я
Мы не хотим бояться – так умри!
Чтоб за тобой потом прошли мы следом...
Т е н ь т р е т ь я
Да что ж ты заставляешь нас вытягивать
Слова из-под пупка. Ну, был ты там?
Ты говорил: там хорошо, там чудно...
Т е н ь в т о р а я
И если т а м так хорошо, тогда умри...
Тебе же легче отцепиться и уйти!
Есть справедливость хоть бы там?..
П о э т
Вам нужно вылить яд скопившийся –
Вы говорите.
Т е н ь п е р в а я
С ума сойти, он знает! Он всё знает!
Т е н ь в т о р а я
Как это пережить!
П о э т
Всё переживете. Это всё равно.
Т е н ь т р е т ь я
Вишь, всё равно ему! Ну, так умри.
Какая разница – тут или там тебе?..
Т е н ь ч е т в е р т а я
Иди туда. Может, нам легче будет?
Т е н ь п е р в а я
Мы не такие, как ты. Зачем нас мучишь?
П о э т
Оставьте страх, иначе окаменеете –
Низом идет земной базальт.
Т е н ь ч е т в е р т а я
Начистоту давай!
О чувстве неснимаемых оков,
В котором мучимся страшней, чем ты!!!
Где справедливость? Кому нужны мы?
Тебе мы все нужны?
Т е н ь в т о р а я
Ну, будь мужчиной: нам не нужно слов –
Умри.
Т е н ь т р е т ь я
Еще один мучитель
На муку б;льшую!
Т е н ь п е р в а я
Что ж ты молчишь?
Т е н ь в т о р а я
Мы не были там...
Т е н ь п е р в а я
Ты же был, на свете том...
Т е н ь т р е т ь я
И – чем же черт не шутит,
Бока бог притворяется, что спит...
Т е н ь ч е т в е р т а я
Умри!
Т е н ь п е р в а я
Ты вправду бог? Тогда понять ты должен,
Что из тебя хо... все. Пусть подсознательно –
Все этого хотят!
Т е н ь в т о р а я
Ты не смотри, что мы пустые.
(Хихикает.)
Ты знаешь: все боялись умирать...
Вот в чем всё дело. Пусть не всем, но – страшно...
Это всё кругом: может, не мы тебя, оно само...
Что люди, что стихии ждут одного, кого бы...
... Лишь в глубине согласье дай огням –
искр; пойдёт...
... к тому, что только её и ждет...
Не сразу, через год, ну, или два
тебя зацепят и поведут невидимые...
Т е н ь т р е т ь я
Будь милосерден: умирает кто-то крупный –
То мелочи как будто легче станет...
Всё в равновесии...
А ты... ты нам болишь...
П о э т
Да, был бы классик – только верхних не берёт,
Да, до-диез уже не для него.
Поэт – от Бога,
Он не земноводный человек.
Но в небо по нему идет дорога.
Т е н и
Так сгинь! Умри!
П о э т
Да, мир прозреет вмиг, чтобы навек ослепнуть.
У вас из-под штанов так и коптит...
И из-за пазухи... и из-под век... и нервов...
Т е н и
Умри! Добром же просим все – умри!
П о э т
Поэту умереть – ведь это пошлость!
А знающему – просто смех. Поэта
убийство – не из этой оперы.
Художество – не лай собачий в позе.
Т е н и
(кружатся по кругу)
Умри! Умри! Умри!
П о э т
Что, съели?
Не то, не то, не то! Надо еще копнуть.
Уж там убьют.
И нет любви. И сильно пахнет сыроватым.
Идите, отпускаю всех!
Нет нападения – не прыгнет зверь: а все лишь тлеют.
И только съев огонь во слове – посветлеют!
Т е н ь ч е т в е р т а я
…От слов его одно желанье –
рвать и метать!!!
Как быть с ним?! Как с ним жить?!
Жить рядом с ним – нет, невозможно!
Пускай бы умер, чтоб не кончался танец теней!
Всё нам! В с ё нам!
П о э т
Кого вы думали преодолеть – стихии?
А не себя?
Пора во Львов, зовут ученики.
(Поэт поднимается духом, тени исчезают.)