Оригінал:
ЯкОсь я бачив: на могилі сина
Ридала мати, чорна, мов земля...
І зойк губився в піднебессі синім,
Зливаючись з "журбою" журавля.
І відгукнувся тугою в мені,
Сипнувши срібла на моє волосся,
Котився болем по сухій стерні ,
Летів і падав на важке колосся ...
І так це боляче було ...тужливо так -
Не передать ніЯкими словами,
Що побивалась матінка, як птах,
Сама-одна, під сімома вітрами!
Так щиро, не на люди, від душі,
Хотіла, бідна, щоб ніхто не бачив,
Ніхто !!! А ні свої, а ні чужі
Не бачили: вона , Козачка , плаче ...
©Еміль Дубров,. 6 мая 2016 г.
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
Я как-то видел: на могиле сына
Рыдала мать, чернее, чем земля.
И вскрик терялся в поднебесье синем,
Сливаясь там с печалью журавля.
И он откликнулся глухой тоской во мне
И, серебра плеснувши мне на волос,
Катился болью по сухой стерне,
Летел и падал на тяжёлый колос…
Так больно, тягостно, тоскливо так…
Какими можно передать словами,
Что билась мать, как будто в клетке птах,
Сама-одна…и под семью ветрами!..
Так щедро, не на людях, от души…
Хотела, чтоб не видел – не иначе –
Никто!..ни средь своих, ни средь чужих
Не видели: она, Казачка, плачет…
Фото из Инета