Вечірня вулиця Києва. Ідуть Друг і Поет.
Поет
Які нападки викликає зрілий дух!
...Довкола голови зашелестіло:
Когось несе, туман горить червоно,
Сичання бабське на запарці змій
Жалить чоло, вповза наземним бродом.
...Ой, тяжко вилізати тричі:
Із матері, із змій, з самого себе —
У Космос. Всесвіт! всесвіт — труп,—
Тож чи не гучно моє серце стука,
Щоб змій накликати? З трупів вилазять очі:
Чи я обходив храмів черепи?
Чи серцем чистим підійдуть до мене?
Через кімнати й коридори — мій
Продерся погляд, — і безсмертя нить
Ясну веде,— чи не для того, щоб вгорі
Зіллятись з поглядом всевидіння любові?
Духа! духа — лиш чує дух.
Як серцю, що безсмертя знає —
Спускатися між змій?! О небо!
Нащо, кого ти любиш, тих караєш?
О батьку, нащо б’єш ногами матір?
О як зіпсованим дитяткам це дивитись?
Навік зіпсовані! — яке страшне прокляття!
Яких же змій з них витягає зрілий дух!!
Що остається духу? Тільки усміх,—
І Все завмре, музику неба чути.
Усмішка звільнення. Свічусь, як шпиль:
Серця погасите? Уб’єте моє серце?
Навіщо гаддя вам?
Друг
Це та Європа... Тож дамо Європі в морду.
А що? А хто сказав, що компас гордий?
Врешті, говорю не шкарубніш, ніж народ...
Народ пішов на перевод — то, значить, в морду
Бог дасть народу. Ось, моєю правою.
«Ах, що це, українське?» — Тьфу, підлота...
Забули, хто вони, звідки земля пішла,
Забули корінь — матір руських міст,
Архари, короїди і кнури! І матір’ю
Не мовлять до небес! трюмні щури!
Іуди і паскуди. Засіли в Києві —
їм керувати подавай...
А що в вас українського, ви, моськи!
Дошки співаючі, бездушні недоноски!
І ви — г.., і ваші всі вожді:
Раз світ — тюрма, то й ви — тюрму давай
На Україну, «правову державу»:
Це в центр уваги — знов політику,
Не Бога! і не культуру! і не компас душ —
Поезію й науку, й на довір’ї общину.
Знов обдурення, бо кращих там не буде,
А де не кращі — там новітнього нема,
Оцього кличу Бога і любові небесної.
Політика — для ваших душ тюрма:
Там все є офіційне, тож — г... не;
Зумисне викривлене, скручене, обманом —
На механічних схемах не для вас —
Засаджене у тісний чобіт: в час...
Великий Космос порівняти — й цей обрубок
Від всеоб’ємного народного буття!
Велику вічність — і земного здоха!
Політику — у центрі у так званих мас —
Й поета! Ви! кретини!
І лізуть: я ось — офіційний (ну, г...)
Ох, ця юдоль неповноцінної людини
Щодо духовного себе й святих Небес!...
Кретини! — ну, додатки до машини...
Ну що Європа та зробила хоча б для
Регулюваннячка душевного життя?!
Кнури! Кнури! З брудними аурами —
в чистеньких манжетах...
Ну, сміхота! Це ви — інтелігенти?
Де те регулювання? Між ногами?
Це недалеко від святої істини!
Ні дихати не вмієте, ні їсти,
Ані співати, ані правильно ходити,
Ні думати, ні серцем говорити.
Ні випадати з низького життя
І з мислення низького й почуття,
Щоб чути й бачити Святого Духа й Бога,—
Ну, нічого! —
Ні жінці дати дух, ані вмирати,
Душею в космос не умієте літати!
І ви — піклуєтеся ще про українців? —
Про тих, продажних? про тюрму-державу? —
Що без поетів? Чи поети — у тюрмі?
Поет
І ви роззявились, що чищу від мерзот
Оцього звіра з косами у носі?
Ви порівняйте: я — і цей «народ»!
Цей зброд — і я один
У морду йому можу дати,
І він ковтне, а вас зітре на ще дрібніших!
Я простір виносив, у справі його дух,
І папі римському ляпаса можу дати, і патріарху
Якщо підуть супроти Бога враз —
Духовності — розбратом недоношених релігій,
Я — Ігор, в мені є Бог і цей народ,
На частки рваний — так! — всіма тупицями...
Але нехай вам здрібнення й не сниться:
Це — якби Гомер
Ні з того й сього взяв спустився
Десь до Горація.
Не чиню я на шкоду Церкві, а дрібноті —
То так, присутністю.
Ніхто ще так свободи не чував!
...Душе моя, нащо ти — океан?
Ти хочеш заслужить той стан,
Коли немає вже з ким жити,
Та й любити, немає рівних душ? —
Журба небесна йде до Бога!
З яких я впав глибин? —
Мене не розуміє ні один.
Ніхто ще так не чув свободи!
Друг
Життя — пустеля; світ — тюрма;
Де серце є — сердець нема.
Якщо ти дух — будь в істині простій:
Сучасникам і не потрібен подвиг твій;
Вони б і раді, тільки сам ти є
В майбутньому, тож не співай свині своє.
Засяй — і гірку чашу випий вповні:
Велике — до життя не застосовне.
Нащо оброблювати голови-дуби
И серця камінні? Горе горло душить.
Лише одне:не маєш права зрадить душі;
Став дзеркало до морд — на, на, дивись.
Ти — душ водій, ти — цар; нині — час морд,
Вухо засалене не проведе до серця:
Де Слово — Бог, там світ трясеться,—
Хто ж схоче взнать про себе правду
І трястись?
...Ого! куди сягає твій акорд?
Поет
Є світ повнющої духовної свободи!
Ніхто ще так свободи не чував!
«Не треба нас дурити!» — скаже світ.
О, душі добре чують, де просвіт...
Ті війни, що були — хлоп’ячий жарт;
Йде бій вже на прорив в самій людині,
П’єса життя за коси тягне.— Нині
Вже маймо дику мудрість: ось є — дух.
Поетом — в пух і прах кладуть життя:
Ось пісня волі до буття!!
Ми — нічиї: нас Дух Святий здіймає!
Життя — заручник для поета, й має
Бути врятоване сердечним каяттям.
То Англія — як швидше вбити і втекти;
Слов’янська крячка розчепірилась — спасти;
Ну, чудасія, давньогрецькі ідіоти...
Багато метушні — то й менше Бога.
Друг
Це так: послухаєш поета — божевільний,
Він пише Божу волю, не свою:
Пішов на дух свій — тому космос вільний
Вільно гуля в поетовім краю.
Скоро попи вбиватимуть поетів
За владу того ще, старого духу.
П о е т
Знайде можливість, хто готовий,
Загинути за Боже слово.
(Виходить.)
З тіні виходять Тіні і дивляться вслід.
Тінь перша
Чого ви не спитали: «Як живете?»
Тінь друга
І не живемо — і не знаєм, як вмирати.
Тінь третя
Багато знаєш: вже пора вбивати...
Тінь перша
Земні ми; порівняйте: мислі жирні...
Тінь третя
Ти що, з Місяця впав? Іди, Не каламуть душі, бо вирву.
Тінь друга
Все гірше жити: більше й більше
Таких скрізь.
Тінь третя
Так. В с...у влізь.
Тінь перша
Ти скажеш — зуба крутить,
Можна вс...сь.
Тінь третя
Можна подумати, що хтось буде питатись,
Що з ним робити.
Тінь друга
Життя остерігайся більше смерті.
Тінь третя
На тому світі знайдемо — поймеш.
Тінь перша
Скільки живу — такого ще не бачив...
Тінь друга
Ну, що поробиш... він пішов у слово.
Тінь третя
Треба стягнуть в народ; пішли слідити.
(Виходять слідом.)
Вечерняя улица Киева. Идут Д р у г и П о э т.
П о э т
Какую бурю вызывает зрелый дух!
... Над головой зашелестело:
Кого несет, туман горит багрово,
Шипенье бабье в шорохе кустов,
И жалят в лоб, и выползают вброд.
Ох, тяжко вылезать три раза:
Из матери, из змей, из самого себя –
Ввысь, в Космос. А Вселенная – как труп.
А сердца стук гремит по ней так громко,
Что будит змей из черепов безглазых.
Ходил ли я по храмам-черепам?
И сердцем чистым подойдут ко мне?
Через углы и коридоры – мой
Продрался взгляд – и нить бессмертья
Ясную ведет, – не для того ли, чтоб вверху
Войти во взгляд всевиденья любви и света?
Духа! Да, дух почует только дух.
Как сердцу, что бессмертье знает –
Спускаться между змей?! О небо!
Кого ты любишь – бьешь ещё больнее.
Отец, зачем ногами бьешь мать-землю?
И как смотреть на то калекам-детям?
Навек калеки – страшное проклятье!
Каких же змей в них побивает зрелый дух!!
Что остается духу? Лишь усмешка, –
И В с ё замрет, чтоб слышать голос неба.
Смешок освобожденья. Я свечусь,
Как шпиль: пог;сите сердца? Убьёте сердце?
Зачем вам гады?
Д р у г
То всё Европа... Так дадим Европе в морду.
А что? А кто сказал, что компас гордый?
И говорю я не грубее, чем народ...
Народ пошел на перевод – а значит, в морду
Бог даст народу. Вот, моей и даст.
«Ах, это украинское?» – Тьфу, мерзость...
Забыли, кто они, откуда пошла земля,
Забыли корень свой – мать городов Руси,
Бараны, короеды, кабаны! И матерью
Стыдятся говорить! Ну, крысы в трюме!
Иуды подлые. Засели в Киеве –
И подавай им управлять...
А что у вас от Украины, моськи?
Дрова поющие, жлобы и недоноски!
И вы г..но, и ваши все вожди:
Раз мир – тюрьма, то вы сюда тюрьму
Втащили, «правовое государство»:
И значит, в центре снова – политика,
Не Бог! и не культура! и не компас душ –
Поэзия, наука и община в высоком духе.
Опять – обман, ведь лучших там не будет,
А где нет лучших – нет дыханья перемен,
Зову я их – и Бога, и любви небесной.
Политика – для душ тюрьма, измена:
Там всё официальное. Фу, мерзость!
Нарочно вкривь и вкось, обманное,
На схеме схема, махинации, подмены,
В ботинке тесном современности...
Сравнить великий Космос с их обрубком
От всенародного живого бытия!
Бессмертье вечности – и дохлый номер!
Политику – вой пресловутых масс –
Сравнить с поэтом! Вы! Кретины!
И лезут: я — официальный ге...
Юдоль неполноценности, руины
Предавшего свой дух и зов небес!..
Толпа, кретины! – винтики машины...
Что сделала Европа хоть бы для
Посевов на душевные поля?
Хлев в ауре – но в чистеньких манжетах
На жирных лапах...
Ну, смех и грех! И это вы – интеллигенты?
Где дух? где вечность? Между ног?
От истины святой недалеко!
Вы разучились и дышать, и слушать
Ходить, и петь, и чистить ваши души,
И выходить из низа, из болота,
Из тины мыслей и страстей мокр;ты,
Чтоб духом дух познать и бога слышать, –
Куда вам, мыши! –
Ни женщину любить, ни выйти в небо
Ни жить, ни умереть – дай зрелищ с хлебом!
И это вы – заботитесь об украинцах? –
О тех, продажных? о тюрьме-державе? –
Где нет поэтов? Чтоб поэтов – в тюрьмы?
П о э т
И вы раскрыли рты, что этого урода –
С ноздрями шерстяными – чищу я?
Сравните: я – и «тьма народа»!
Весь этот сброд – и я один
Могу ему дать в морду,
И он утрётся, вас – сотрет в труху!
Я выносил простор, я знаю дух на деле,
И папе римскому, и патриарху дать могу по шее –
Задумай против Бога они пойти.
Против духовности – толпой неразвитых религий,
Я – Игорь, у меня есть Бог и мой народ,
На части порванный убогими тупицами...
А обмельчать до вас мне не годится:
Представьте, если бы Гомер
Взял ни с того и ни с сего, да и спустился
Вдруг до Горация.
Я против церкви не иду, а мелочи с карманом
Мешаю несколько. Своим существованием.
Никто свободы так не ощущал!
...Душа моя, зачем ты – океан?
Чего ты жаждешь? Состояния
Такого, чтобы не было с кем жить,
Да и любить – нет равных в духе душ? –
Печаль небесная уходит к Богу!
Я выпал – из каких глубин?
Меня не понимает ни один.
Никто не слышал так, как я, свободы!
Д р у г
Жизнь – тьма-пустыня; мир – тюрьма;
Где сердце – тут же клюнет тьма.
Ты духом жив – будь в истине простой:
В сем времени не нужен подвиг твой;
Есть современники, но ты один как перст
В далеком будущем. Свинья его не ест.
Взойди звездой, и чашу горькую – до дна.
Не приспособлено великое для сна.
Зачем тебе резьба по дереву голов,
По камню сердца? Горе горло душит.
Но вижу: ты предать не можешь души;
Ставь к мордам зеркало – на, на, смотри, каков!
Ты – душ водитель, царь, а нынче – время морд,
Звук сквозь засаленное ухо не пробьётся:
Где Слово – Бог, там мир трясется, –
Кто хочет правду о себе узнать,
Чтобы трястись?
... Ого! куда проводит твой аккорд?
П о э т
Есть мир, свободой духа полный!
Никто свободы так не ощущал!
«Лапши не надо!» – скажет этот свет.
О, души ясно чуют, где просвет...
Те войны в прошлом – только детский лепет;
Бой на прорыв за человека гремит внутри,
И пьеса жизни за волосы тащит. Посмотри
В себя: есть мудрость дикая – в ней дух.
Поэтом – жизнь куётся в пух и прах:
Вот песня воли в пламенных сердцах!!
Ничьи мы: дух святой нас поднимает!
Поэт жизнь из заложников спасает
Сердечным покаянием стиха.
Что Англии – убить и быстро убежать;
Славянской крякве – враскоряку – мир спасать;
Ну, древнегреческие идиоты в тогах...
Чем больше суеты, тем меньше Бога.
Д р у г
Да, так послушаешь поэта – божевольный,
Он пишет волю Божью, не свою:
Пошёл на дух – и космос дышит вольно,
И вольно дышится в поэтовом краю.
Но только страшно: убивать поэтов
Начнут попы за власть мирского духа.
П о э т
Найдет возможность дух, готовый
Погибнуть за святое Слово.
(Уходит.)
Из тени выходят Т е н и и смотрят вслед.
Т е н ь п е р в а я
Что ж вы не спрашиваете: «Как живете?»
Т е н ь в т о р а я
Мы не живем. Как помереть – не знаем тоже.
Т е н ь т р е т ь я
Кто много знает – смерть тому поможет...
Т е н ь п е р в а я
Земные мы; сравните: мысли в жире...
Т е н ь т р е т ь я
Ты что, с Луны упал? Иди,
Не баламуть мне душу – вырву.
Т е н ь в т о р а я
Все хуже жить: все больше, больше
Таких везде.
Т е н ь т р е т ь я
Так и сиди в дерьме.
Т е н ь п е р в а я
Ты скажешь – крутит зубы,
До уср…чки.
Т е н ь т р е т ь я
Можно подумать, кто-то будет спрашивать,
Что нам с ним делать.
Т е н ь в т о р а я
Бояться жизни надо больше смерти.
Т е н ь т р е т ь я
Найдём за гробом – ну, тогда поймешь.
Т е н ь п е р в а я
Сколько живу – такого не видал...
Т е н ь в т о р а я
Ну, что поделать... он пошел за словом.
Т е н ь т р е т ь я
Надо пойти в народ; за ним следить.
(Выходят следом)