...І хочеться поплакатись комусь.
Можливо, і без сліз. Без слів, можливо.
Побути – гонорово, норовливо –
собою, лиш капризною, чомусь...
І ще серед бажань лишилось те,
яке штовхає на рішучий вчинок:
зустріти просто справжнього мужчину
і просто жити з ним життя просте...
І щоби жити тим життям земним,
тим, про яке читала лиш у віршах,
бо діти народилися з одним,
а щастя народилося із іншим...