Оригінал:
Приїду в місто, ніби інший край...
Де не поткнись - звучить російська мова,
Не те, що мій сільський, маленький рай,
Тут України - серце і основа.
Під свист коси і шелесту гаїв,
Під цвіт садків вишневих і калини,
Світанок, росами, з грудей своїх поїв,
Мою, прекрасну Мову солов'їну,
Аби росла, і набиралась сил,
Бо, є народ, то має бути й мова,
Він дав їй Пісню, замість дужих крил -
Її не можна вбити, як і Слово.
Є Пісня в нас, а в Пісні тій - душа,
Вона кохає, плаче і сміється...
Навіщо ж, люди, мова вам чужа,
Коли, ще серце України б'ється!
©Еміль Дубров
Перевод с украинского Светланы Груздевой:
Приеду в город – в чужеродный край…
Куда ни сунься, – мова* не родная,
Не то, что сельский, маленький мой рай:
Слова Украйны в сердце мне роняет.
Под свист косы и шелест птичьих крыл,
Под цвет садов калиновых, вишнёвых,
Рассвет росой, как молоком, поил
– родную мне! – укра'инскую мову,
Чтоб и росла, и набиралась сил:
Коль есть народ, без мовы он никчёмен.
Он дал ей Песню вместо сильных крыл –
Убить её нельзя: труд неподъёмен.
А Песня наполняется душой:
Она рыдает, любит и смеётся…
Не станет, верю, мова всем чужой,
Покуда сердце Украины бьётся!
* - речь, язык(укр.)