*** (Ліна Костенко, http://ukr-lit.com/tvorchist-lini-kostenko/)
Мене ізмалку люблять всі дерева,
І розуміє бузиновий Пан,
Чому верба, від крапель кришталева,
Мені сказала: “Здрастуй!” – крізь туман.
Чому ліси чекають мене знову,
на щит піднявши сонце і зорю.-
Я їх люблю. Я знаю їхню. мову.
Я з ними теж мовчанням говорю.
***
Не так страшна та річка Лета,
Не так цензура та гірка,
Як самознищення поета
Брехнею власного рядка.
*** (вольный перевод П.Голубкова)
Меня деревья любят изначально,
И понимает бузинОвый Пан,
За что та ива, от росы хрустальна,
Сказала молча: "Здравствуй!» сквозь туман.
За что меня леса так обожают,
Подняв на щит и солнце, и зарю.-
Я их люблю. И их язык я знаю.
Я с ними тоже молча говорю.
***
Не так страшна река та – Лета,
Не так цензура та горька,
Как умерщвление поэта
Враньем рожденного стиха.