Оставить все…
Свой город из бетона.
И сеть метро, и супер-скидки в «Метро».
Карьерный взлет, все гаджеты-смартфоны,
Соблазны SPA и скорость интернета.
Забыть про все счета за телефоны,
Про бег по кругу, акции в «Ашане»,
Про все табу, стандарты и шаблоны,
В бюджете дырки и на сердце раны.
А мне бы в садик, где поспели вишни,
Где мама молодая, в ярком платье,
Блины печет, а, может быть, оладьи.
Шмели гудят над лилией и выше.
Где мне еще мерещится мой парус,
И разбиваю не сердца – колени.
Где крылышки растут, мягки, как гарус.
Не время сбору мыслей и каменьев.
И сквозь преграды, стены и осады,
Хотя б на миг… где мамина икона.
Да вот судьба добавит лишь досады,-
Не даст сменить порядка и закона.
18.05.2018 г.
Про шанси. Ніка Неві.
Все залишити…
Місто із бетону,
Гілки метро та супер-знижки в «Метро»,
Кар’єрний злет, всі гаджети-смартфони,
Принади SPA та швидкість інтернету.
Забути про рахунки телефонні,
Про біг по колу, акції в «Ашані»,
Про всі табу, стандарти і шаблони,
Дірки в бюджеті та сердечні рани.
Мені б в садок, де вже достигли вишні,
Де мама молода, в квітчастій сукні,
Пече млинці або оладки пишні,
А над лілеями гудуть смугасті трутні.
Туди де я, ще марю про вітрила
І розбиваю не серця - коліна,
Де тільки відростають мої крила,
Де не на часі збір думок й каміння.
Крізь перепони, стіни та облоги,
Хоча б на мить... де мамина ікона.
Та доля, от біда, такої змоги
Не дасть, на жаль, ніколи і нікому.