Жартома лиш з долею погралась.
Закохай, закохай мене в себе,
Закохай, закохай до без тями.
В любов порину, наче в омут з головою,
Буде серце сумувати за тобою.
Сумувати і радіти одночасно,
Очі чорні цілувати дуже класно,
Закохатись, повінчатись небесами,
Лиш би не було з цього кохання , мелодрами...
Не гадаючи, не знаючи, потроху,
У душі зчиню я нову самотоху,
Жартома лиш з долею погралась,
І не зчулася, як знову закохалась.
А ти ходиш так поважно, як дільничий,
Маєш вигляд дуже, дуже таємничий,
Тепер думаю про тебе я щоночі,
Задивилась у смарагдові я очі.
І пропала, вже пропала я навіки,
Не знайти мені від цього уже ліки,
Оце треба було знову так втопитись...
Чи коханнячку скоритись, розчинитись?..
Якби мої очі в твої не дивились,
То теперки би даремно не журились,
Так їм треба, будуть знати, будуть знати,
Що кохання забирає в каземати.
Полюбились ми з тобою без вінчання,
Грішне, грішне закрутило нас кохання,
Знову й знову каятись я буду,
Та чорні очі скоро не забуду...
Автор; Н.П.Рубан.