Дивлюсь історії у вічі
Народ-бідняк… Чому така в нас доля?
Черствий окраєць лютої біди…
Тому, що мов билина в чистім полі,
поміж Європи й хижої Орди.
Зі споконвіччя ми – „з варяг у греки“,
поміж ковадлом й молотом віки.
Не завжди нас спасали обереги,
як насувались ворога полки.
А їх було у всі часи удосталь,
хто прагнув хліба, меду і землі.
Й повзла на землю-матінку короста
з усіх усюд, великі і малі…
Себе у найми часто віддавали,
щоб хоч життя дітей своїх спасти.
Та сюзерени нами торгували –
ярмо і внукам випало нести.
А ворог нині, він буває різним,
не завжди той, що зброю й лати вдів.
В наш час підступний з вигляду не грізний –
є в вишиванці й у вінку, зі слів.
Та й зараз ми вже вкотре продалися
за обіцянки щастя і добра
чужим вождям, а ті мерщій взялися
на наших спинах будувати храм.
Одначе свій, не наш, не український!
Фундаментально, міцно – на віки.
Та купола лиш за хрести ординські
вінчають інші, їхні вже, зірки!
Хрести переповзають вже на цвинтар,
куди переселяють добрий люд!
Народ-бідняк, народ-жебрак чи митар…
А що чекати можна від іуд?!.
Чекати нічого – історія все знає.
Пильнуй, щоб не лишитись за бортом.
Побудувати рай у власнім краї
у змозі бідні люди лиш гуртом!
Історії Вітчизни гляну в вічі
і бачу нелегкий, тернистий путь.
Її переписати можна й тричі,
але життів – ні разу не вернуть!
15.05.2018