Н.Винграновский, укр.поэт 1936-2004гг.
За летом лето, лето, лето снова.
Чернеет ночь, где день ходил вчера.
Седеет жизнь, как поле ковылёво,
как поле дивное, как дивные дива.
Что улыбалось – грустное сегодня,
а что грустило, не грустит – молчит.
Молчит печаль, и грусть молчит, и снова
ты замолчал… Молчание молчит.
Не оглянись! Но что ты, что с тобою?
Не оглянись! Беги! Бегом беги!
А тихо как… И месяц над водою
как совесть плачет под окном твоим…
Да, глупый я! Смотри, пора какая!
Смотри – приходят давние друзья!
В судьбе твоей – Отчизна молодая,
земля твоя, всё, во что верил я.
Есть правда и любовь. И есть святой порог,
где битвы тишину лепили мы из крика.
Её творил ты. Ею бил, как мог…
Священна седина от ныне и до века…
Май, 2018г
Оригінал
За літом літо, літо, літо літо лове.
Чорніє ніч, де вчора день ходив.
І сивіє життя, як поле ковилове,
Як диво дивне з-поміж дивних див.
Що посміхалося – сьогодні у задумі,
І що журилося – не журиться, мовчить.
Мовчить печаль, і сум мовчить у сумі.
І ти мовчиш. Мовчання й те мовчить.
Не оглядайся! Що ти, що з тобою?
Не оглядайсь! Біжи, біжи бігом!
А тихо як… І місяць під водою,
Неначе совість плаче під вікном.
Дурний, та й все! Дивись, яка пора!
Дивись, яке зіходить товариство!
І в твоїй долі вибито вогнисто:
Земля твоя й Вітчизна - не мара!
Є правда і любов! І є святий поріг,
Де тиша битви виліплена з крику.
Її творив ти. Нею бив, як міг.
Священна сивина життя цього довіку.
1962р