...холодний дощ...
Як мало нині треба,
щоб світ змінився...
Зорі під обід
тікають геть з розплющеного неба,
де тільки й кріплень - що іржавий дріт...
Мабуть не я...і, точно, - не до себе
зривався птахом з кручі у політ...
Мільйон питань як відлік небезпечний
зтирають шанси вмерти на вогні
своіх страхів, пустих і недоречних,
що світле «так» ховають в темне «ні»,
де Вельзевул - невимушено гречний -
шукає вдач, дозволених мені...
І я дійду до втраченого краю
пустих ідей на білих сторінках...
Тут кожен день шляхетність завмирає
між штучних слів на квітах і вінках
вздовж двох стежин: до раю і від раю,
що десь сплелися в вишуканий шлях...