Я озовуся
Я упаду зерниною у полі,
І до схід сонця житом проросту.
На білім обрії, далекім видноколі
Піймаю зірку щастя золоту.
Я простягну у світ свої долоні,
Струшу із них добро, немов росу.
А мрій живих пелюсточки червоні
Крізь шум років у серці пронесу.
Я загублюсь пилинкою в дорозі,
Я розчинюсь, як кава в молоці.
З дощем прийду у приспаній тривозі,
З весною мрій, сльозою на щоці…
Я озовуся піснею трембіти,
Вона для мене – музика свята!
Для тебе стану квіткою із літа,
Нехай вона у серці пророста.