І вранці дощ, полоще наші душі,
До блиску всі куточки вимива:
Жорстокість, зло, нікчемність і байдужість,
Черстві і грубі помисли й слова.
Червневий дощ, ну доки він ітиме?
Вже побабіли пальці від води…
Уже дощу нитками золотими
Обсновані і душі, і сади…
Наївний дощ, годинами хлюпоче…
Калюжі бруду – не переступить.
Крізь хмару сонце виглянути хоче,-
А він іде, і в кронах шелестить.
Вже душі наші висохнуть не в змозі,
Не може дощ той вимити гріха…
І мокро, й слизько йти по тій дорозі,
Та вірю – буде, правильна й суха!
Весняний дощ… У серце попадає,
Та в ньому віра в мудрість іще є.
Вишнева гілка кроною гойдає,
А значить, дощ уже перестає…