ПОЗДРАВЛЯЮ, ДОРОГАЯ МОЯ, с ЮБИЛЕЕМ!
Десь він, такий далекий, по-спартанськи
Прим’явши плед згрубілий без пуття,
Все ж мріє про кохання марсіанське,
Бо ясний до нюансів слід життя…
Розкрита книга - дні… в простій оправі
Застигли окуляри між зірок…
Засуджувати я не маю права,
Що так незрозумілий наш зв’язок…
А чтиво є невітряне, напевно,
Оздобленням не тішить фоліант…
Готовий ти за інших жити чемно,
І в цьому, безсумнівно, твій талант…
Поскаржитися: всі герої – грішні…
Їм досвід перейняти би хоч твій…
І сніг, що за вікном, якийсь торішній,
Блідий, але чомусь іще живий…
А ти – одначе бідно… та без смутку:
Спокуси у кишені повній є…
І берег інший радо знайдеш, хутко,
Й свою брехню в романі - це твоє…
(17.03.18)
ОРИГИНАЛ:
http://www.stihi.ru/2018/03/14/8256
А где-то Он, далёкий, по-спартански
Подмяв собою грубой вязки плед,
Мечтает…полюбить по-марсиански,
Коль до нюансов ясен жизни след…
Раскрыта книга…и, в простой оправе,
Очки застыли, славно примостясь…
И знаю: осуждать тебя не вправе,
Что наших судеб непонятна связь…
Нет, у тебя не ветреное чтиво,
Не разукрашен серый фолиант…
Ты за других пожить готов учтиво,
И в этом несомненен твой талант…
Посетовать: герои опустились...
И даже опыт щедро предложить…
Снега, что за окном, не отпостились
И слишком бледно продолжают жить…
А ты – лишь бедно…но не опечалясь:
Соблазнов больше, если вспух карман…
И рад к иному берегу причалить
И отыскать в романе свой обман…