Твой поцелуй на вкус – античный мёд.
Хочу познать тебя. А там…. хоть, как Сократ,
пусть выпью чашу яда, отрезвляясь.
Классически обнять тебя хочу,
как на античных фресках и скульптурах.
Смеёшься. Я не статуя, конечно.
Я не гранит, не мрамор. Я есть плоть.
Хотя бывает, каменеют мысль и тело.
А яд цикутный в воздухе разлит.
Нам отравиться легче, чем Сократу.
Я смерти не боюсь уже давно
и плакать обо мне никто не будет.
Но я пока живу. Прошу тебя -
побудь со мной, подарком от судьбы.
Огонь любви растопит мрамор прочный.
06.05.18 г.
***
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=790506
Надія Медведовська
Твоїх цілунків смак – аттічний мед.
Чи так Сократ останню випив чашу?
Є щось класичне, еллінське, скульптурне
В сплетінні рук, у схилі голови.
Не смійся, я не статуя, звичайно –
Та відчуваю мармур і граніт,
Живе тепло в похмурій оболонці.
Буває, кам’яніє тіло й думка.
Цикути бризки – у повітрі скрізь,
Нам отруїтись легше, ніж Сократу.
І смерті не боятись звикла я,
Та жаль завдать жалю комусь у світі,
І я лишаюсь тут. Прошу тебе:
Побудь зі мною ще. Дарунок долі –
Вогонь, що плавить мармур і граніт.
06.05.18 г.