Соловейко співає: „Тьохи! Тьохи!”, хідником біжить їжачок.
І це небо таке близьке, що здається, ніби можу торкатись зірок.
А ліхтар запалив всі свічки каштану, вітер спить, і квіток аромат
В нерухомім повітрі – такий чарівний, що то в нього пірнать і пірнать.
Травень щось шепотить, таке ліричне, пригощає своїм теплом,
А каштан у зелених своїх рукавичках, все питає мене „Чом? Чом?”
П’ятипале та семипале листя – не злічити всіх його рук –
Я торкаюсь його, і чомусь серце від того сповільнює рух...
Й соловейко співає: „Тьохи! Тьохи!”
Й ніби нескінченна ця ніч.
Поряд з ним постою ще трохи, трохи,
І коріння пущу пліч-о-пліч.
05.05.18