Кобзар заглянув в Украiну,
Побачив там таку картину:
Держава,наче,не горiла,
Та лоюди,наче,подурiли.
Щасливi,скачуть на майданi.
I в наркотичному дурманi,
Вбивать братiв своiх,готовi,
Не знають братьськоi любовi.
Насильно,владу захопили
Донбас,весь кровiю залили.
По змовi,з Заходом,обрали Раду,
Ввели бандерiвцiв до влади.
То ж у Радi,зiбрались докупи,
Гiднюки,бандерлоги,нардупи.
Також,бачiв вiн,як дипломати,
Ходили на майдан,як солдати.
Майдаунам вареники носили,
На шию iм ляхiв посадили.
То ж ляхи,руки потирають,
Нарештi украiнцi убивають,
Своiх братiв iз росiян,
Що не пiдтримують майдан.
Iще,побачив там поет,
Що самозванець Фiларет,
Затiяв УНIЮ признати,
Забрати вiру,що дала мати.
Було б не зайвим,для дисконту,
Покликати Залiзняка чи Гонту.
Iм"Колiiвщину" улаштувати,
Iз"колорадiв",а мо iз"вати".
Грекокатоликiв та УНIА-тiв,
Мiтлою сраною вимiтати.
Народ вiд хворi лiкувать,
Та справжню Раду обирать.
Вертать людей-заробiтчан,
Як дурний сон,забуть майдан.
Та про майбутнс мiркувать,
Сусiдьську дружбу повертать.