Листа напишу, про те, що сама і сумна,
що знову шкребе в вікно і в вуста зима,
босоніж - де сніжно, льодово, де відчай згус,
із тиші - в таку таки тишу - в уста із уст.
Росту у теренах, але ж до самих небес,
молитимусь взимку вві сні, щоби - мій, увесь,
а щоб від вершечка, від чубчика, і до пят -
не стримуй мене, ненаглядний мій, боже, свят!
Не смутку молитимусь - прірву перестрибну.
спокусниця, мавка - малюю в вікні весну,
і нігтем шкреберхну: Агов, відчини вікно!
Малюнок - графітті де прошу налить вино
в той келих, з якого - огонь - назавжди - в серця,
в той келих, що повен прозорих бажань до вінця.
В папір запроторю сердешний аж надто - вірш,
щоб знав, щоби чув: Я ждатиму вічність...Віриш?
Не Всесвіт у скриньку - всього лише крихту з крихт -
усім заповім - збережіть світ сердешний од лих,
води - тим хто спраглий, хлібину на всіх розріж.
Світ ясний - прийми в канцелярію божу вірш.