Як багато слів і обіцянок
Згасло у житейській марноті…
Як колись єствам було замало –
Радості, Любові, доброти…
Як тремтіли відчаєм, сльозами
Зібгані бажання і думки…
Як тривоги гралися серцями,
Розум загортався у жалі…
Як без міри намірів прогіркло
Десь на півдорозі до мети…
Все було… Було, а згодом зникло,
Зблякло у турботах, у бутті…
Як було багато мрій, емоцій,
Хилитань від Неба до Землі…
Розгорталось те на кожнім кроці,
Доки у Любов єства ввійшли…
22.04.2018