http://www.stihi.ru/2017/12/29/10258
Стоит бокал,
тобою недопитый.
Рубинами искрится
в нем хрусталь.
Я на тебя
немножечко сердита
За то, что слово дал
и не сдержал.
"До завтра!" -
ты сказал мне на прощанье.
Два завтра пролетели.
Нет тебя.
Зачем давать такие обещанья
И беспокойством
мучить так меня?
Боюсь я быть тобою позабытой
И снова ждать:
придёт иль не придёт,
Как тот бокал,
тобою недопитый,
Что губ твоих
прикосновенья ждёт.
1960 г.
Город Аккерман.
Бакал
Стаіць бакал,
табою недапіты
Рубінаімі іскрыцца
ў ім крышталь.
На цябе
я трошачкі сярдзіта,
Слова даў
і не стрымаў, нажаль..
"Да заўтра!" -
ты казаў на развітанне.
Два заўтра праляцелі.
А цябе няма.
Навошта мне такія абяцанні
Турботай
мучыць так мяне дарма?
Баюся быць табою я забытай
І зноў чакаць:
Ці прыйдзе, ці не прыйдзе ён яшчэ,
Як той бакал,
табою недапиты,
Што тваіх вуснаў
дакранання жджэ.
Перевёл Максим Троянович