Все згіркло. Мов наїлася полину.
Осіла біль на спраглих цих губах...
Що цілував би інший без зупину...
Вплітаючи вінок в моїх косах.
Заплуталась травинка у волоссі.
Мов жита недостиглий колосок.
Мов падали на них холодні роси...
Мов сипався на них жовтий пісок.
І стружкою холодного заліза...
Висок припорошило ледве. Ледь.
І не хороше в голову знов лізе...
Тобі байдуже,-вітер шепче:-Вгледь.
(Понкратова.О.В.)