Обманом був накритий стіл і болем.
Т...Ой! що до нього...звав мене. І звав.
Поглядом наче. Наче...майже...голим.
Яким ти душу,мою знов картав.
Відкритою зневагою...що втрачу?
Віднині лише нарізно любов.
Бо я настільки мало тобі значу...
Що би губити знову щастя.Й знов.
Яке колись почула я здалеку...
Яка була не варта моїх сліз...
Тепер горить і тухне в оцю спеку...
Серед відкритих хмарками беріз.
І дощ не йде,і спрага мене мучить.
Не зтихло серце,гореньком співа.
Ломають крила,камені і кручі...
Слова образи,що мені давав.
(Понкратова.О.В.)