Романс по пути на Черную речку* (Вадим Егоров, http://pegasus.maxbb.ru/topic315.html)
Перекрести меня, Наталья, -
еще не явь, уже не тайна,
что наши скрещены пути.
Легла дорога на дорогу...
Надолго ли - известно Богу.
а наш удел - по ней идти.
а наш удел - по ней идти.
И нам загадывать не надо,
куда она - к вратам ли ада
или к заоблачным вратам.
Какая разница, ей-Богу!
Ведь главное - обресть дорогу
и до ворот дойти. А там
поймем, уже не так ретивы,
что бытие неотвратимо
свои вращает жернова,
и нам скрипят они, Наталья,
что жизнь - она всегда летальна,
а смерть - она всегда жива.
*см.
РОМАНС ПО ШЛЯХУ НА ЧОРНУ РІЧКУ (вільний переклад П.Голубкова)
Перехрести мене, Наталя, -
Не таємницею вже стало,
Що наші схрещені світи.
Лягла дорога на дорогу ...
Надовго чи - відомо Богу.
А наша доля - нею йти.
А наша доля - нею йти.
Не слід гадати вже, між нами,
Куди вона - до пекла брами,
Або до тих, захмарних брам.
Яка різниця вже, їй-Богу!
Бо головне ж - знайти дорогу
Й дійти до брами. А вже там
Вже зрозуміємо, природно,
Що це буття невідворотно
Ті жорна крутить, як бува,
І нам скриплять вони, Наталя,
Що це життя - завжди летальне,
А смерть - вона завжди жива.