Уже бруньки живиця постачає,
А Сонце гладить ненароджене дитя.
І віти лісу вітер розправляє.
Ось де-не-де вже малахіт вкрива рілля.
І не вклоня вже голову до долу
Горіх високий на руках весни
І кличе до блакитного престолу,
Де вірші заспівають у зурни.
Валторни марш підкреслюють бадьоро
– Іди по променю, у літо зазирни,
Поглянь у гін волошково, просторо,
Де солодко оманять полини!
Та небо чисте обрієм заграло.
І щеми млосні в серці залягли.
В єдиний подих все довкіллячко зібрало.
Думки поживу мрійну здобули!