Угрюмой мордою смотря
Срываю лист календаря
Бросаю в мусор я его
День целый в мусор выбросил
Какого то там января
Или восьмого февраля
Да в прочем разница...
Я монстра вырастил
Я монстра вырастил в душе
И может быть в этой душе
Немного зла совсем
Он просто страшненький
Он ад и рай в одном лице
И от него залы амбре
Убить иль пусть живёт
В нем страх и радость есть
Ему так тесно здесь...
Не мало ль вас таких святых
Храмых, больных, та просто тих
Яких ви навiть не помiтите
Яких ви з свiту женете...
Всiх тих, яких вам по плече
Всiх чьи серця вам гарячi
Але ви дивитесь
Але ви смiетесь
Над тими що не можуть буть
Такими як про вас гудуть
Тай не потрiбно йiм...
Бути таким як ви...
Коли це все згасае
Коли все зовсiм пропадае
Тодi ми боемось...
I вже не смiемось...
Господа бога молимо про себе...
Та жертвою зирка до неба...
Коли ти зовсiм падав з нiг
Лицем у бiло-сiрий снiг
Ти всiх ненавидив
Вiдмовившись вiд свiту
Але приходила вона
Та, що надiею звана
Вставав та йшов додому
Та й у стелю очi...
Тодi в тобi грубiше стало раз у раз
Тодi людей ти за людей не мав
I до монстра дiла нiкому не буде
А ти вже чорним зовсiм став
Ти вже вмер але не назавжди
Коли один... Коли ти на самотi...
Я монстра виховав в душi
Та навпаки у цiй душi
Нi краплi зла немае
Це ви так дивитесь...
Зовсiм вже не дивитесь...