Є на землі, під шубою людей
Таке містечко, воно покоєм зветься
І там нема ні вікон, ні дверей
Туди порине кожен, та вже ніколи не вернеться
Туди усі ідуть потрохи але ніхто не пом'ятає
Що мають шанс лише на день
Вони вчорашнім днем живуть, усі ліниво позіхають
Гадають: смерть далеко десь
А що ти можешь мені зараз дати
Чому можешь мене навчить
Як таблицю множення запом'ятати?
Як корова му, а цуценя скавчить?
Тобі для чого життя твоє дане
Щоб ти сидів розклавши руки?
Та не обманюй ти хочаб себе
Вставай! Пішли! Роби хочаб якісь вже рухи!
Будь кимось, нехай про тебе щось галдять!
Нехай плюють чи навпаки кохають
Роби усе щоб не забутим в землю впасть
Таких як ти ніхто не поважає
Цінуй свій кожен зайвий час
Лінь, це міф що заважає
Я ж бачу полум'я в твоїх очах
Я чую як твоя душа співає!
Не розлягайся на м'який капкан
Згадай, що ти всеж чогось вартий
Ось хто ти зараз, давай, подумай сам?
Ти ж зомбі ЗМІ, твій мозок ще під вартою
Але ти ще зараз молодий... В тебе ще є час для дій
Це я вже зовсім у землі,
Старий, нікчемний грамотій
Можу я тебе навчить
Як цуцик мій тупий скавчить
Як море синє не моє
Як пташка гарна воду п'є
Як ліс у літку розквіте
Як на могилу мою хтось прийде ...
У зморшках все мое лице ...
Прощавай малий, нажаль це все..