Куме Йване, друже мій сердечний,
Ти пробач, що за життя обох
Не відчув я сполох слів доречних,
Чим відзначив твою ліру Бог.
Ти пробач, старий, за пізню пісню,
Ту, що проспівати не посмів
Днем осіннім, чи в часину літню, -
Не спішив із цим, то й не поспів.
Думав днів попереду багато,
А воно як трапилося, бач.
Куме Йване, друже, майже брате,
Ти прости мій запізнілий плач.