Роки, які мене настигли,
Такі превражі та превредні,-
Не юні, навіть не середні
І хоч радій їм, а чи скигли, -
Вони не золоті, а мідні,
Отож, потроху зеленіють
Нальотом старості безкрилой,
Кінечністю уже застиглой.
І почуття тепер німіють
Під першою тонкою кригой.