Кому потрібні мої болі,
коли душа моя стена.
А серце рветься геть на волю
і радості воно не зна.
У натовпі ,немов примара,
іду і сум мене дола
ми надто з ним чудова пара
і туга шлюб наш той вінча.
Куди нас приведе дорога?
Кінець її глухий лиш кут
скувала геть мене тривога,
не вирватись з цупких тих пут.
Нема розради в цьому світі,
одна надія тільки Бог.
Його любов як сонце світить
й немало забира тривог.
Він прихисток в мороз і спеку,
моя надія і опора.
З Ним не боюсь іти далеко,
Він береже мій кожен порух...