(подрузі В.П.)
Ти поїздила по світу, політала
І, нарешті, «старій дамі» уклонилась.
Та весняна тепла вітка красноталю
І в туманнім Альбіоні часто снилась.
А в далекій від Вкраїни Аргентині,
Де тобі було не холодно, не жарко, -
Залишилися в не таючим спомині
Рідні стежки, що топтали ніжки змалку.
Запах хвої поблизу від Красноярська,
Де широкий Єнісей розлинув води, -
Не затьмарив гіркотою полустанка
Степової Придонбаської природи.
Повертайся, світ побачивши, додому,
Тут чекає незабутнє, невідмовне, -
Подих вітру принесе чуттям обнову,
Сонце радістю ізнов буття наповне.