В’яжу мітлу із дерези,
Бо осінь вже не за горами.
Й небесні краплі бірюзи
Рясними випадуть дощами.
Завихрить вітер падолист,
Доріжки зігрівая сонні, -
Мести я маю певний хист
І у тіні, і на осонні.
Малинові не омину кущі,
Хоч на руках залишу міти…
Та як же вимести зуміти
Сміття із власної душі.