" Я хочу стати лікарем і рятувать життя", -
Сказала тихо Анна, дивлячись у небо.
Не знала як пройде її життя,
Та вірила, цього ей було треба.
Пройшли роки, маленька підросла.
Стала собі нівроку така дівка,
Збігались парубки з всього села,
Коли та намивала вдома хвіртку.
Пройшли ще роки - переїха в місто.
Можливість випадає на шляху,
Так здалось Анні, та лише здалося.
Оплакувала долю ту страшну.
Хотіла стати лікарем - не вийшло.
Теперь сиди і даруй гарбузи,
Бо де найдеш такого хлопця,
Щоб ще й з дітьми дівчину брав аби?
Не знала Анна, що так повернеться,
Талан їй в руки раз у раз поліз:
Зустріла Дмитра, хлопця молодого,
В якого очі, наче темний ліс.
Зустріла і не відпускала.
Та й він і не хотів кудись іти.
А діточок у них повна отава,
Що хоч бери і дитсадок роби.
Лиш з плином часу Анна зрозуміла-
В житті нічого не буває задарма.
А ось любовь і материнська ласка -
Все це потрібно для спокійного життя.