Пахощі серпневих вечорів
Линуть світлом гармонічним чаром.
Мов у тумані селищем я брів
За природним неповторним даром.
І хапав душею аромат
Літніх яблук, та нічних фіалок,
Ніби дикий жадібний сармат
В полюванні юних полонянок.
Йшов і йшов, а вечір все бринів
Музикою радості і смутку,
Переливом пам’ятних вогнів
Втрат життєвих і, мабуть, здобутку.