РУСЬ, РАЗВОРАЧИВАЙ ТРОЙКУ!
Русь, разворачивай тройку! Твои кони быстры, как вихрь! Звенит, чудным звоном заливается твой колокольчик! Спасайся, Русь! Несись прочь от кремлёвских башен, от Ордынки! Далее, далее, чтоб не видно было ни звёзд пятиконечных, ни орлов двуглавых, ни мрачного лика Лубянки, ни клубящихся дымом торфяников! Гони ветроногих коней домой, к матери городов Руськіх, к златоглавому Киеву! Не обращай внимания на разбитые мосты и дороги Московии, не жалей колёс! Архангел Михаил сопровождает тебя, и не даст колёсам твоим распасться. Лети, подобно молнии, сверкающей в небе, вдохновлённая Богом! Пусть гремит и становится ветром разорванный в куски воздух! Пусть, косясь, постораниваются и дают тебе дорогу встречные московиты!
Ех, коні, коні, що за коні! Довгогриві! Мідногруді! Волелюбні! Зірочки мерехтять вдалині, чарівний Дніпро, наче вилитий зі скла, стелиться під тобою. Палахкотливі сузір'я і Місяць-молодик заглядають в середину Дніпра, відбиваючись у нім. Всі світила утримує Дніпро в темному лоні своєму. Ти, Русе, замилувана, зазираєш в річку, якій немає рівних у цілому світі.
Що це за звуки? Чуєш, чуєш?! Знайома пісня лине до вух твоїх, наче птах білокрилий! «Як тебе не любити, Києве мій!” Струни на кобзі дзвенять; з одного боку – степ срібноросий, з другого – вічно-втішний Дніпро. Аж ось і київські гори видніються вдалині. І дім Твій! І Матінка Твоя!
Олександр Виженко, з поетичного збірника “Київська Русь”