Дмитрик нині захворів –
В ліжечку лежить.
День неначе посірів,
Час вже не біжить…
Зовсім сумно стало в хаті,
Тиша – аж бринить.
Гратися ніяк маляті –
З іграшками спить.
Скільки ж спати? Стрепенувся,
Зайчиків зібрав
І до мами усміхнувся,
Тихо так сказав:
«Дай мені, матусю, книжку
Хоч якусь на мить,
Просто так в моєму ліжку
Зайчик не лежить».
І поринув у пригоди
Чарівних казок.
Й наче не було нагоди –
Лоб йому аж змок.
Час летить так безупинно,
Вечір у вікні.
Спи, засни, моя дитино,
Казка прийде в сні.
День хворіє, другий в хаті.
Та уже пора
З хлопчаками м’яч ганяти
Там десь у дворах.
І хвороба відступає,
Кашель відійде.
У Дмитра часу немає –
Де ви, друзі, де?
І побігать, і погратись
З хлопчаками враз,
Вже й до школи час вертатись
В свій любимий клас.
Вже пора! Досить хворіти!
Годі, не лежи!
Обступили хлопця діти:
«Казку розкажи!»
І герої ті казкові
Оживають знов…
Хоч не був наш Дмитрик в школі –
Все ж знання знайшов.