Втрапила осінньою до моря,
де з прибоєм гралась, веснянА...
він чомусь до мене не говорить,
наче це й не я,- якась мана,
що дізналася про ігри наші
і тепер вдалась до шантажу...
ох, даремно спогади найкращі
я в осіннім серці бережу.
Бач, який холодний і суворий...
муркотів, як кошення колись...
нам всміхались падаючи зорі,
місяць небом колобком котивсь...
нині небо непривітно-хмуре,
не зірОк, ні місяця,- імла,
пам'ять сива щире серце дурить,-
мов, я тут ніколи не була...
Зраджена, подамся геть від моря,
про обрАзу не подам й знакУ...
низку непридуманих історій
сіючи на пляжному піску.