Життя. Життя… Яке ж воно негарне,
Хоч гріх великий скаржитись отак,
Але коли живеш, як в буцегарні, -
Воно дешевше, мабуть, за п’ятак.
А що цінити? Власну непокору,
Яку зім’яли списаним листом,
А чи сумління, поштовхи докору,
Що дні летять між чортом і Христом?
І чим хвалитись? Сірістю та згаром,
Буденним виєм калічних невдах,
А чи людським розхрістаним загалом,
А може тим, що розвіває прах?
Отож-бо й те. Що в мирі цім нетлінне?
Та смертне все – і Сонце, і Земля.
На попіл зійде надтверде каміння –
Я бачу це і зблизька і здаля.
Та жити треба, попри всі невдачі,
Бо щось-таки нас на Землі трима.
Життя не люблять в почуттях ледачі,
Кому не в радість літо і зима.